русня хуйня кек

До попереднього поста. Гонконг ми з дружиною вперше побачили у 2007 році. За 7 років до мого походу в політику. Гонконг вразив. І окремо він вразив світовим вечірнім шоу. Це було щось неймовірне. Протока Вікторія вибухнула світлом та музикою. А потім були феєрверки. Все це було настільки гармонійне і вражаюче, що нас тоді розірвали емоції від естетичного задоволення. Перед нами стояли російськомовні дві пари. І один з чоловіків каже іншому:
- Ти бачиш наскільки яскраве шоу? Тож уяви, а скільки вони спиздили на ньому? Я бюджет уявляю.
- Щось мені підсказує, що вони нічого не спиздили, тому шоу і вийшло бомбезним, - відповів інший з помітним балтийським акцентом.
- А спробуй отримати задоволення від шоу і не думати про бабло, - додала його супутниця з тим самим акцентом.
- Ви якись дивні, - сказав їм перший, - вам про практичну площину, а ви про якусь херню говорите.
- Це не херня. Це емоції помножені на естетику. Ти мабуть вже забув, як це, - отримувати задоволення не від грошей, - додав той, що з балтійським акцентом.

Далі вони пошли. А я тоді в черговий раз здивувався, що є люди, які у всьому бачуть якісь прагматичні моменти і навіть дивлячись на Мону Лізу думають о її вартісті, а не насолоджуються витвіром мистецтва. Так от, у коментарях, в попередньому дописі, забагато саме таких. Це не погано і не добре. Це факт. І я вже давно таким не дивуюся.